На тлі безперервної пропаганди в західних ЗМІ війни проти Росії події, що відбуваються в російському робітничому класі, практично не одержують висвітлення. Проте за останній місяць страйк працівників Wildberries, гігантському торговому майданчику, набув широкого резонансу. Wildberries є маркетплейс, з якого торгують дрібні і середні підприємці, сплачуючи це комісію. Власником Wildberries є мільярдер Тетяна Бакальчук, розмір статку якої у 2021 році оцінювався у 13,3 мільярда доларів.
Щоб товари могли бути доставлені замовникам, компанія має таку структуру робочого персоналу: 1) менеджери (відповідають за прийняття замовлень та їх доставку до пункту видачі, або до самого замовника, вони стежать за цим дистанційно); 2) складські робітники (відповідають за перевірку на шлюб та упаковку товару); 3) кур'єри (доставляють товари або додому, або до пунктів видачі); 4) власники та співробітники пунктів видачі (відповідають за прийом, зберігання та видачу товару замовнику).
3 березня Wildberries оголосила про нові правила, за якими, у разі повернення покупцем товару через шлюб або через те, що було доставлено не те, що потрібно, винним оголошується співробітник пункту видачі, і з нього утримується 100% ціни цього товару. Рішення було ухвалено «з метою захисту від шахрайства на пунктах видачі».
Компанія і раніше не славилася хорошими умовами праці. Вона страждає на дуже велику плинність персоналу, а всі тяготи кризи лягають на плечі робітників і дрібних власників, які укладають з компанією договір оферти. Загалом у Бакальчук вже склалася скандальна репутація як бізнес-леді.
В результаті терпець власників та співробітників пунктів видачі урвався. Спершу, 14 березня, вони пішли протестувати до головного офісу компанії. Там їм не вдалося досягти результатів. Наступного дня розпочався повноцінний страйк, у якому взяли участь пункти видачі у Санкт-Петербурзі, Москві, Нижньому Новгороді, Єкатеринбурзі, Барнаулі, Кузбасі, Іркутську, Читі, Владивостоці та інших. Звичайно, взяли участь далеко не всі, але певний тиск це на чинило.
Хоча цей страйк не можна назвати масовим, він зміг наробити багато галасу, і низка державних чиновників прийняла рішення втрутитися в цю справу. До Wildberries почали придивлятися з боку Роструда, депутатського корпусу Держдуми, Мінпромторгу та інших державних установ. Пояснили це тим, що «з метою збереження соціальної стабільності під час проведення спецоперації в Україні було ухвалено оперативні рішення щодо вирішення ситуації між сторонами конфлікту».
Керівництво Wildberries відступило, страйк закінчився, а влада пообіцяла розібратися в тому, що сталося.
Планується навіть ухвалити «Закон Бакальчук», який точніше регламентуватиме роботу такого роду гігантів як Wildberries. Хоча сам по собі страйк мав обмежений ефект, він дав їжу для роздумів про те, наскільки путінський режим почувається нестабільним. Кремль вирішив одразу ж втрутитися у цей порівняно локальний трудовий конфлікт, щоб уникнути загального зростання соціальної напруги.
Ще одним свідченням того, наскільки режим Путіна стурбований внутрішнім становищем, стала поїздка російського президента до Улан-Уде, столиці Бурятії, 14 березня, тобто під час страйку Wildberries. Метою цієї поїздки було показове спілкування з робітничим класом. Путін відвідав авіаційний завод, де йому організували екскурсію та можливість поспілкуватися з робітниками.
Зрозуміло, ця зустріч мала явно пропагандистський характер на кшталт так званої «консолідації суспільства». У рамках своєї зустрічі Путін вкотре повторював розхожі націоналістичні штампи. Він заявив, що хоч «ми є різними людьми, але Батьківщина в нас одна». Коментуючи цю зустріч, Олексій Мартинов, директор Інституту новітніх держав, зазначив: «Логіка згуртування, логіка російського народу, російського характеру полягає в тому, що чим більше ви на нас тиснете, тим більше ми згуртовуємося, і в результаті завжди перемагаємо - протягом усієї тисячолітньої історії нашої великої держави, хоч би як нам загрожували, яка б проти нас не вставала орда: татаро-монголи, європейці, Захід чи хтось ще».
Путін намагався провести чіткий кордон між своїм режимом та західними країнами, наголосивши, що «для Заходу важливі території, а для нас (Росії) люди». Цим він виправдовував втручання Росії у ситуацію на Донбасі та початок вторгнення в Україну.
Для Путіна життя людей важливі лише тією мірою, якою вони можуть допомогти зберегти його власне існування та існування його режиму, що стоїть на руїнах радянського суспільства. Путін всіляко намагався загасати протиріччя у суспільстві, щоб забезпечити опору для своїх дій проти західного імперіалізму. Йому для цього потрібна сильна держава та «консолідована» нація.
Однак ця «єдність» є міфом, що наголошується у звіті Моніторингу Трудових Протестів про трудові конфлікти у 2022 році. У його заключних пунктах говориться:
1. Трудові протести не зникли. Їхня кількість не зменшилася, хоча й був один період, коли вони майже припинилися, але надалі ситуація повернулася на торішній рівень.
2. В останні роки істотно змінилася динаміка – побільшало коливань, і їх розмах збільшився. Таку картину цілком можна охарактеризувати як гарячкову. Але водночас зберігається тенденція зростання, тобто. це не загасаючі коливання, а наростаючі, що виглядає тривожно.
3. Протести зустрічаються у переважній більшості регіонів країни, приблизно з такою самою частотою. Трудова напруженість зберігається майже в усій країні.
4. Розподіл протестів по галузях за великим рахунком не змінився. Структура залишилася тією ж – медицина, транспорт та промисловість. В останні роки транспорт та охорона здоров'я по черзі або вириваються вперед, або залишаються на другій позиції.
5. У 2022 р. повні чи часткові невиплати зарплати знову повернули собі статус «суперпричини.
Далі у звіті йдеться:
Головним підсумком 2022 року можна вважати драматичну зміну, пов'язану з формами трудових протестів. Скарга і «чолобитна» навряд чи можуть вважатися повноцінними формами протесту, швидше, це вимушені випадки, коли ситуація для працівників стає нетерпимою, але вони усвідомлюють, що відкритий конфлікт для них неможливий. Це показник звуження «коридора можливостей», коли працівники не просто не мають можливості заявити про свою незгоду з діями роботодавця, у них зменшуються можливості брати участь у регулюванні трудових відносин. Надалі це сприятиме накопиченню прихованого роздратування, що загрожує якщо не соціальним вибухом, то глибоким відчуженням.
Виходячи з оцінок цього звіту, можна сказати, що політична та економічна ситуація в країні набагато менш стабільна, ніж може здатися на перший погляд. Путинський режим намагається зображати себе «хорошим» гравцем на світовій арені та намагається зупинити розвиток внутрішньої кризи. Тому очікується посилення кампанії історичних фальсифікацій і посилення репресій з боку режиму капіталістичної реставрації.
Путінський режим розуміє, що треба приховувати свій буржуазний характер, всіляко підтримуючи фіктивний образ народної держави. Однак, незважаючи на ізоляцію та введені проти країни санкції, розвиток світової фінансової кризи неминуче торкнеться і Росії. Це, у свою чергу, призводитиме до дедалі явнішого прояву капіталістичної сутності режиму. Хоч би як Путін грав у всенародного правителя, він підкоряється законам капіталістичної економіки, а отже, почне жорстокий наступ на права і становище трудящих, прагнучи утримати позиції в конфлікті з імперіалізмом. Саме тому можна припускати, що цього року класова боротьба у Росії вирветься назовні, швидко піднімаючись рівня класової боротьби у країнах.