Це четверта заява з чотирьох частин. Частина перша була опублікована 30 березня, частина друга була опублікована 5 квітня, частина третя була опублікована 17 квітня.

Наростання класової боротьби і боротьба за соціалізм

1. Попередні розділи цієї заяви були зосереджені на основних елементах кризи світової капіталістичної системи на початку 2024 року: 1) Ескалація імперіалістичного мілітаризму, очолювана Сполученими Штатами, що призвело до проксі-війни проти Росії, відкрита підготовка війни проти Китаю, а в Газі – прийняття геноциду як законного інструменту державної політики; 2) Масовий регрес у соціальній політиці, прикладом якого є навмисна відмова від основних заходів громадського здоров’я для протидії пандемії COVID-19 і порятунку незліченних мільйонів людей у ​​всьому світі від хвороб, виснаження та смерті; 3) Надзвичайна концентрація багатства у вищих ешелонах капіталістичного суспільства, що призводить до приголомшливих рівнів соціальної нерівності в розвинених капіталістичних країнах і в глобальному масштабі; що лежить в основі 4) Всесвітньої ерозії та розпаду демократичних форм правління та відродження авторитарних і фашистських політичних організацій і урядів, яких не було в масштабах 1930-х років.

 2. Усі «червоні лінії», які відмежовують цивілізацію від варварства, стираються. Девіз капіталістичних урядів: «Ніщо злочинне нам не чуже». Ядерна війна «нормалізується»; геноцид «нормалізується»; пандемії та навмисне винищення хворих і людей похилого віку були «нормалізовані»; неймовірні рівні концентрації багатства та соціальної нерівності були «нормалізовані»; придушення демократії та звернення до авторитаризму та фашизму «нормалізуються».

3. У цілому нормалізація різних форм соціального варварства означає, що клас капіталістів зайшов у глухий кут. Клас, політика якого складається з різних форм соціоциду, явно вичерпав свою історичну, економічну, соціальну та політичну легітимність.

4. Перспективи для людства були б похмурими, якби не історично підтверджений факт, що протиріччя, які ведуть капіталізм до знищення, також створюють умови для його повалення та реорганізації суспільства на новій прогресивній, тобто соціалістичній основі. Потенціал цієї реорганізації корениться в об’єктивному бутті робітничого класу. Класова боротьба є засобом практичної реалізації об'єктивної можливості соціалістичного перебудови.

5. Тому слід звернути увагу на розвиток класової боротьби. На початку року, якою мірою криза капіталізму породила протилежний рух робітничого класу?

6. Аналіз соціальної боротьби 2023 року дає чіткі докази значного кількісного та якісного розвитку класової боротьби. Кількісним є безсумнівне зростання величезної кількості робітників, які беруть участь у страйках і пов'язаних з ними формах протесту проти експлуатації, зниження життєвого рівня, нападів на демократичні права та мілітаризм. Якісний розвиток — це глобальний розмах класової боротьби, тенденція руху робітничого класу охопити національні кордони й набути міжнародного характеру.

7. Цей процес був передбачений Міжнародним комітетом Четвертого Інтернаціоналу ще в 1988 році. Розглядаючи наслідки розвитку глобалізації процесу виробництва та появи транснаціональних корпорацій, вступна доповідь, виголошена на Тринадцятому національному конгресі Ліги робітників (попередник Партії соціалістичної рівності в Сполучених Штатах) 30 серпня 1988 року заявила:

Ми очікуємо, що наступний етап пролетарської боротьби розвиватиметься невблаганно, під об’єднаним тиском об’єктивних економічних тенденцій і суб’єктивного впливу марксистів, уздовж інтернаціоналістичної траєкторії. Пролетаріат на практиці дедалі більше буде прагнути визначити себе як міжнародний клас; і марксистські інтернаціоналісти, політика яких є вираженням цієї органічної тенденції, культивуватимуть цей процес і нададуть йому свідомої форми. [Четвертий Інтернаціонал, липень-грудень 1988 р., с. 39]

8. Ця точка зору була підтверджена подіями. Минулий рік продовжив тенденцію зростання протестів і страйків у всьому світі. У грудні Фонд Карнегі за міжнародний мир повідомив, що «хвиля антиурядових протестів, яка охопила країни світу в останні роки, продовжилася у 2023 році», включаючи нові протести у 83 різних країнах. «До клубу приєдналися сім країн, у яких не було серйозних протестів за останні п’ять років: Данія, Французька Полінезія, Мозамбік, Норвегія, Республіка Ірландія, Сурінам і Швеція. Крім того, деякі демонстрації, які почалися до цього року, тривали, зокрема протести вчителів в Угорщині, демонстрації проти правлячої партії в Бангладеш, а також прояви опозиції до «самоперевороту» президента Тунісу Каїса Саїда в липні 2021 року та його придушення опозиції.»

9. Протести через зростання цін, прискорені війною США і НАТО проти Росії, відбулися в багатьох країнах, включаючи Пакистан, Португалію та Словенію. «Скарги щодо монетарної політики та дефіцит готівки спровокували демонстрації в Гані та Нігерії. У Франції страйки та протести проти пенсійної реформи, яка підвищила національний пенсійний вік із шістдесяти двох до шістдесяти чотирьох років, сколихнули країну на початку року. Демонстрації щодо пенсійної реформи також відбулися в Чехії та кількох штатах Індії».

10. У Великобританії також відбулися страйки за участю сотень тисяч залізничників, докерів, вчителів та інших верств працівників, які тривали з середини 2022 до 2023 років; великі страйки в Португалії, Бельгії та Німеччині; страйк 420 тис. працівників державного сектора Квебеку; понад мільйонні протести в Польщі проти ультраправої партії «Право і справедливість»; і, до геноциду в Газі, протести за участю сотень тисяч в Ізраїлі проти антидемократичних судових реформ Нетаньяху. Наприкінці року десятки тисяч робітників взяли участь у масових демонстраціях проти нового ультраправого президента Аргентини Хав’єра Мілея.

11. Минулого року в Сполучених Штатах спостерігалося значне зростання страйкової активності, як щодо кількості залучених працівників, так і в різних верствах робітничого класу, які охоплювали боротьбу. За даними Бюро статистики праці, у 2023 році відбулося 36 великих страйків, в яких брали участь 1000 працівників або більше, порівняно з 23 у 2022 році. Минулорічні великі страйки охопили майже 500 000 працівників, що майже вчетверо перевищує 120 600, які страйкували у 2022 році. У жовтні 2023 року через припинення роботи було втрачено 4,5 мільйона днів, що є найбільшим показником за останні чотири десятиліття. У третині великих страйків (12) брали участь медсестри та інші медичні працівники, включаючи 75 000 працівників Kaiser Permanente. Ще сім залучали викладачів та аспірантів.

12. База даних про припинення роботи Школи промислових і трудових відносин Корнельського університету повідомляє, що відбувся 421 страйк різного масштабу, в якому взяли участь 508 000 працівників. Це включає 70 страйків 100 або більше працівників, які тривали більше тижня, що на 59 відсотків більше, ніж роком раніше. Хоча загальна кількість страйків усіх розмірів у 2023 році була приблизно такою ж, як і в 2022 році (421 порівняно з 424), кількість страйкуючих працівників зросла більш ніж удвічі, з 224 000 до 508 000.

13. Залучення 11 000 письменників і 65 000 акторів до страйкового руху, що розвивався, виразило розширення визначення самого робітничого класу, який охоплює зростаючі верстви населення, які раніше вважали б себе «середнім класом». Революційні досягнення в науці, включаючи штучний інтелект (ШІ), які містять величезний потенціал для розвитку людства, використовуються для посилення експлуатації культурних і технічних працівників і сприяння широкій реструктуризації економіки в цілому.

14. Поряд з цим глобальним розвитком класової боротьби, масовий антивоєнний рух проти геноциду в Газі охопив світ в останні три місяці 2023 року і продовжиться в новому році. Це вже найбільший і найстійкіший антивоєнний рух після протестів 2003 року проти вторгнення США в Ірак, який відбувається на набагато більш просунутій стадії краху світового капіталізму. У сотнях міст на кожному придатному для життя континенті мільйони людей вийшли на вулиці, щоб висловити свою опозицію жорстокості ізраїльського уряду та його імперіалістичних прихильників. Ці протести охопили широкі верстви суспільства, провідну роль у яких відіграла молодь.

15. Найбільші демонстрації в імперіалістичних країнах відбулися в Лондоні (майже 1 мільйон 11 листопада та 100 000 у багатьох інших протестах); Вашингтон, округ Колумбія (понад 300 000 на 4 листопада); Нью-Йорк, Чикаго та Лос-Анджелес (10 000 у кількох демонстраціях); Сідней і Мельбурн (кожен понад 50 000 на 12 листопада); Берлін (понад 10 000 28 жовтня, незважаючи на заборони поліції); Париж (понад 15 тис. на 22 жовтня); Амстердам (понад 15 тис. на 15 жовтня); Торонто (понад 15 тис. на 10 жовтня); і Токіо (1500 на 20 листопада). Мільйони людей протестували проти геноциду, зокрема в арабському світі.

16. Корпоративні ЗМІ зробили все можливе, щоб приховати як сам геноцид, так і глобальні протести. Реальність війни та протистояння їй можна повністю зрозуміти лише через соціальні медіа, де маси людей уважно стежать за розвитком подій та організовують демонстрації. У результаті олігархи, які контролюють ці платформи, зокрема Ілон Маск (Twitter/X) і Марк Цукерберг (Facebook, Instagram і Threads), все частіше вдаються до кричущої цензури.

17. Це не применшує об'єктивного значення страйків і протестів, щоб привернути увагу до фундаментальних проблем, виявлених на початкових етапах глобального відродження класової боротьби. Залишається величезна прірва між високим рівнем об’єктивної кризи та суб’єктивним розумінням цієї кризи та її політичних наслідків у свідомості робітничого класу. Цей розрив знаходить вираження, насамперед, у триваючому домінуванні в боротьбі робітників реакційної проімперіалістичної профспілкової бюрократії та її союзників у соціал-демократичних, колишніх сталінських та різних формах дрібнобуржуазних псевдолівих організацій.

18. У країні за країною боротьба робітників була придушена прокорпоративним та націоналістичним профспілковим апаратом, а масові протести були придушені та закриті різними лівими та псевдолівими організаціями, які функціонують як частина політичного істеблішменту.

19. У Франції спротив скороченням пенсій президента Емануеля Макрона був переважним: дві третини населення підтримали загальний страйк, щоб зупинити їх. Однак профспілкова бюрократія CGT і CFDT співпрацювала з «Непокірною Францією» Жана-Люка Меланшона, щоб демобілізувати протести та обмежити страйки. Вони пропагували вигадку про те, що наступ на пенсії можна зупинити шляхом переговорів з урядом Макрона або через інституції парламенту, приховуючи при цьому зв’язок між нападом на працівників і війною США і НАТО проти Росії через Україну. Зрештою Макрон зміг пройти через скорочення в рамках позапарламентського маневру, тоді як профспілки працювали над тим, щоб ізолювати та придушити страйки та протести, які послідували за ними.

20. У Шрі-Ланці масові протести через зростання цін і реформи, які підтримує МВФ, змусили президента Готабаю Раджапаксу піти у відставку в липні 2022 року. Профспілковий апарат за підтримки таких груп, як Фронтова соціалістична партія (FSP), працював над тим, щоб утримати опозицію всередині парламентські рамки та офіційні опозиційні партії. Під час голосування в парламенті Раджапаксу змінив Раніл Вікремесінгхе, одна з найбільш ненависних політичних фігур на всій Шрі-Ланці. Протягом останнього року Вікремесінгхе працював у союзі з усіма основними буржуазними партіями, щоб провести ту саму політику МВФ, яку підтримував Раджапакса, включаючи нові податки наприкінці 2023 року, які різко підвищили вартість основних товарів і призведуть до різкого зростання. зростання бідності.

21. У США всі великі страйки 2023 року були ізольовані та закриті профспілковим апаратом, який тісно співпрацює з адміністрацією Байдена. UAW під керівництвом президента Шона Фейна провела фальшивий «стійний страйк» у вересні та жовтні, в результаті чого переважна більшість із 145 000 автомобільних працівників великої трійки залишилася на роботі, а потім припинила страйк раніше, ніж працівники навіть проголосували за розпродажні контракти, які не відповідали жодній із вимог робітників. Фейна активно просували псевдоліві групи, включаючи Демократичних соціалістів Америки, які були включені безпосередньо в прокорпоративний профспілковий апарат.

22. Дії UAW не є унікальними. Скрізь профспілки контролюються прошарком вищого середнього класу з чіткими соціальними інтересами, незалежними та ворожими до інтересів робітників, яких вони, як стверджують, представляють. Сукупний дохід профспілкової бюрократії в Сполучених Штатах, в якій працюють сотні тисяч людей, обчислюється десятками мільярдів доларів. Річний фонд оплати праці персоналу, зайнятого в штаб-квартирі UAW в Детройті, перевищує 75 мільйонів доларів. Керівники високого рівня в профспілках, які є членами AFL-CIO, такі як Ренді Вайнгартен, президент Американської федерації вчителів, отримують значну шестизначну зарплату, яка в десять-двадцять разів перевищує зарплату рядового складу. члени профспілок.

23. У 1940 році Троцький проаналізував виродження профспілок у те, що він назвав «епохою занепаду імперіалізму».

У розвитку, а точніше виродженні сучасних профспілкових організацій у всьому світі є одна спільна риса: це їхнє наближення до державної влади та її зростання. Цей процес однаково характерний для нейтральних, соціал-демократичних, комуністичних і «анархічних» профспілок. Уже один цей факт свідчить про те, що тенденція до «зростання» є внутрішньою не в тій чи іншій доктрині як такій, а випливає із соціальних умов, спільних для всіх спілок.

Монополістичний капіталізм спирається не на конкуренцію та вільну приватну ініціативу, а на централізоване командування. Капіталістичні кліки на чолі могутніх трестів, синдикатів, банківських консорціумів тощо дивляться на економічне життя з тих самих висот, що й державна влада; і вони вимагають на кожному кроці співпраці останніх. У свою чергу профспілки у найважливіших галузях промисловості виявляються позбавленими можливості отримувати прибуток від конкуренції між різними підприємствами. Їм доводиться протистояти централізованому капіталістичному противнику, тісно пов’язаному з державною владою. Звідси випливає потреба профспілок – оскільки вони залишаються на реформаторських позиціях, тобто на позиціях пристосування до приватної власності – пристосуватися до капіталістичної держави і боротися за її співпрацю.

24. Тенденція, визначена Троцьким 84 роки тому відтоді набула таких жахливих розмірів, що організації, які зараз описуються як «профспілки», на практиці не мають жодного відношення до історичного значення цього терміну. Ще до свого есе 1940 року на тему «Профспілки в епоху розпаду імперіалізму» Троцький застерігав (у 1937 році) від тенденції фетишизувати термінологію, аж до визначення політики не на основі об’єктивної ролі конкретної організації, а не на її формальну назву. Він написав:

Характер такої організації робітників, як профспілка, визначається її відношенням до розподілу національного доходу. Той факт, що Грін і компанія [на той час лідери Американської федерації праці] захищають приватну власність на засоби виробництва, характеризує їх як буржуазних. Чи повинні ці джентльмени додатково захищати доходи буржуазії від нападок з боку робітників; чи варто вести боротьбу проти страйків, проти підвищення заробітної плати, проти допомоги безробітним; тоді б у нас була організація паршів, а не профспілка. [«Не робітнича і не буржуазна держава»]

25. Застосовуючи критерії Троцького, основні національні профспілкові організації та федерації функціонують як організації «парші», навіть у найбуквалішому значенні цього слова. Завданням секцій Міжнародного комітету є допомога робітничому класу в підготовці повномасштабного рядового повстання проти профспілкової бюрократії, розробка нових форм войовничої рядової організації на заводах і підприємствах, до яких всі повноваження щодо прийняття рішень будуть передані. Цей підхід базується на Перехідній програмі, в якій Троцький закликав кадри Четвертого Інтернаціоналу «створювати в усіх можливих випадках самостійні войовничі організації, які більше відповідають завданням масової боротьби проти буржуазного суспільства; і, якщо необхідно, не здригатися навіть перед обличчям прямого розриву з консервативним апаратом профспілок».

26. Міжнародний комітет Четвертого Інтернаціоналу боровся за звільнення робітників від обмежень профспілкового апарату шляхом розвитку організацій, контрольованих самими робітниками. Коли в квітні 2021 року він запустив ініціативу Міжнародного альянсу рядових комітетів працівників (IWA-RFC), ICFI пояснив, що він «прагне об’єднати працівників у спільній всесвітній боротьбі, протистоячи будь-яким зусиллям капіталістичних урядів і реакційні прихильники незліченних форм національного, етнічного та расового шовінізму та політики ідентичності з метою розколу робітничого класу на ворогуючі фракції».

Звичайно, умови, з якими стикаються працівники, відрізняються від регіону до регіону та країни до країни, і це може вплинути на вибір тактики. Але в усіх країнах беззаперечно правда, що існуючі бюрократизовані профспілки функціонують як інституціоналізована поліція, сповнена рішучості захищати корпоративні та фінансові інтереси правлячих еліт та їхніх урядів від зростаючого народного опору.

27. Профспілкова бюрократія не зупиниться ні перед чим, щоб заблокувати розвиток соціалістичного впливу серед рядового складу. Але незважаючи на свої ресурси, збільшені підтримкою капіталістичної держави та псевдолівих, вона не є непереможною. Зростаюча войовничість робітничого класу в Сполучених Штатах і на міжнародному рівні обумовлена ​​об’єктивною кризою капіталізму. Завдання, яке стоїть перед партією, полягає в тому, щоб втрутитися в боротьбу робітничого класу і наповнити цю войовничість цілком розробленою соціалістичною перспективою, яка свідомо спрямована на повалення капіталізму та встановлення влади робітників у світовому масштабі.

28. Чотири роки тому новорічна заява World Socialist Web Site була опублікована 3 січня 2020 року під заголовком «Починається десятиліття соціалістичної революції». Безсумнівно, така оцінка світової ситуації викликала гарний сміх у політичних банкрутів псевдолівих організацій середнього класу. Ніщо не здається їм більш непереможним, ніж капіталістичне панування, насамперед у його північноамериканській фортеці. Вони не тільки вважають немислимим початок революційної кризи в 2020-х роках; вони навряд чи можуть уявити соціалістичну революцію в решту 76 років двадцять першого століття. Відкидаючи теорію перманентної революції Троцького, політична практика псевдолівих базується на непохитній вірі в постійність капіталізму.

29. Але все, що сталося з січня 2020 року, підтвердило політичний прогноз Міжнародного комітету. Не добіг кінця перший місяць нового десятиліття, як COVID-19 поширився по всьому світу. Майже рівно через рік після публікації заяви Трамп і його натовп спробували повалити Конституцію та встановити фашистську диктатуру. Третій і четвертий роки пройшли під впливом ескалації війни та зростання соціального опору робітничого класу.

30. Немає підстав вважати, що криза світового капіталізму вщухне, а її симптоми відступлять, як короткочасний грип. Навпаки, криза посилюватиметься, а глобальний опір робітничого класу ставатиме рішучішим і політично свідомішим. В останньому процесі роль Міжнародного комітету набуде вирішального характеру.

31. Це не пуста хвальба. Міжнародний комітет Четвертого Інтернаціоналу є партією історії. Його теоретична, політична і практична робота спирається на величезний досвід революційної боротьби в імперіалістичну епоху, що охоплює понад століття. Лише воно є спадкоємністю марксизму, оскільки його захищав і розвивав троцькістський рух з моменту його заснування в 1923 році, протиставляючи сталінізму, соціал-демократії, паблоїстському ревізіонізму, буржуазному націоналізму та дрібнобуржуазному радикалізму всіх реакційних різновидів.

32. Міжнародний комітет не применшує ані небезпеки, з якими стикається робітничий клас, ані величезного масштабу виклику, який стоїть перед революційним авангардом. ICFI ще не очолює масового руху. Для цього потрібен розвиток масової боротьби робітничого класу. Проте зростання марксистського впливу серед робітників було передвіщено в нещодавній кампанії Вілла Лемана на пост президента Об’єднаних автомобільних робітників. Проводячи відкриту кампанію соціалістів і відстоюючи програму Міжнародного альянсу рядових комітетів, Lehman отримав голоси майже 5000 автомобільних працівників. Досягнення було ще більш значним, оскільки бюрократія не повідомила працівників про вибори та зуміла обмежити голосування менш ніж 10 відсотками членів UAW.

34. Робота троцькістського руху, крім того, не відбувається в політичному вакуумі. Світова криза радикалізує десятки й сотні мільйонів. Прірва між сутнісними інтересами мас і привілеями правлячого класу стає все більш очевидною. Нормалізація імперіалізмом війни, геноциду, епідемії та фашизму дасть потужний імпульс для революціонізації масової свідомості і, отже, нормалізації соціалізму в політичному світогляді робітничого класу.

35. Ми закликаємо всіх читачів World Socialist Web Site зробити неминучий висновок, який випливає з цієї точки зору. Зупиніть скочування у варварство! Мобілізуйте силу робітничого класу проти диктатури, нерівності та війни! Боріться за троцькізм, марксизм ХХІ століття! Приєднуйтесь до Партії соціалістичної рівності та створюйте Всесвітню партію соціалістичної революції!