Війна НАТО проти Росії в Україні триває вже другий рік, і публічні заходи в кампусах американських університетів все більш відкрито набувають провоєнного характеру.
Дві особливо зловісні події відбулися в двадцятих числах лютого, на тлі першої річниці війни, в університеті Мічігану в Енн-Арборі і Колумбійському університеті в Нью-Йорку.
У університеті Мічігану підполковник американської армії Олександр Віндман виступив 20 лютого перед аудиторією, що налічує близько 400 осіб, більшість з яких були академічними працівниками або прихильниками правих поглядів з української діаспори. Протягом майже десяти років Віндман приймав безпосередню участь у підготовці війни США проти Росії, у тому числі як радник Об'єднаного комітету начальників штабів і співавтора кількох документів з національної безпеки та військової стратегії США, які допомогли підготувати нинішню війну проти Росії. Протягом останнього року війни він став членом того, що назвав «предметною групою», яка регулярно консультується з Білим домом, міністерством оборони США, Держдепартаментом та Конгресом з питань війни в Україні.
Інститут російських, євразійських та східноєвропейських досліджень імені Гаррімана Колумбійського університету у Нью-Йорку організував захід за участю лідера неофашистського батальйону «Азов» Іллю Самойленка. Веб-сайт Інституту Гаррімана анонсував захід як «розмову із захисником “Азовсталі” Іллею Самойленком», не роблячи жодних посилань на відверту неонацистську орієнтацію батальйону «Азов». Членів батальйону, який наразі офіційно входить до складу збройних сил України, неодноразово фотографували зі знаками свастики. Його засновник Андрій Білецький закликав до «хрестового походу білих націй світу проти недолюдини, очолюваних семітами».
Ці дві події є винятком, а правилом.
За більш ніж рік війни академічне середовище провідних університетів не організувало жодного заходу, який чесно й серйозно досліджував би історичні та політичні витоки цієї війни, — не кажучи вже про якісь заходи, які б протистояли надзвичайно безрозсудній ескалації конфлікту з боку НАТО і, насамперед, США. Навпаки, на заходах, що проводяться в найпрестижніших вишах США, домінують фігури, які безпосередньо пов'язані або з урядом і збройними силами США, або з українським режимом, або з опозицією, що підтримується США, проти президента Росії Володимира Путіна в Росії.
Інакше кажучи, тією мірою, якою у кампусах проводяться збори, присвячені війні, вони є не серйозні академічні чи «інтелектуальні» заходи, а провоєнну пропаганду. Зловживаючи відсутністю політичних та історичних знань та розуміння конфлікту, а також використовуючи справедливе обурення робітників та молоді з приводу вторгнення та бомбардувань українських міст олігархічним режимом Путіна, ці події незмінно маскують свій реакційний порядок денний, прикриваючись опозицією «путінській війні». Але вони зовсім не пропонують антивоєнну перспективу, вони є пронатівськими та провоєнними заходами.
Мета цих заходів двояка: по-перше, вони сприяють пропаганді війни у США і тим самим створюють атмосферу збентеження та залякування тих багатьох студентів та робітників, які стоять проти війни, але не розуміють ні витоків конфлікту, ні того, як із війною боротися. По-друге, багато з цих заходів є частиною вироблення стратегії та політики імперіалістичної військової машини. Тому необхідно уважніше розглянути їх.
Підтримка НАТО та українського режиму Володимира Зеленського
Найбільш вражаючою особливістю переважної більшості заходів, присвячених війні — особливо у відомих «елітних» установах, є те, що в них майже незмінно беруть участь постаті, які безпосередньо пов'язані з НАТО, або з українським режимом, який прийшов до влади в результаті підтриманого США. перевороту в лютому 2014 року, або те й інше разом узяте.
У Каліфорнійському університеті в Берклі (University of California, Berkeley), де знаходиться один із найвідоміших у світі факультетів з вивчення Східної Європи та Росії, у низці відносно небагатьох подій, присвячених війні, брала участь Інна Совсун, член українського парламенту. Совсун стала заступником міністра освіти після державного перевороту 2014 року в Києві, внаслідок якого було повалено проросійський уряд Януковича. Вона провела 10% скорочення витрат на освіту в рамках продиктованої МВФ програми жорсткої економії.
Під час війни вона регулярно зустрічалася з військовими та політичними діячами зі США та Німеччини, використовуючи свій акаунт у Twitter, щоб вимагати більше зброї для України та публікувати провокаційні антиросійські заяви, такі як: «Війна в Україні — це не війна Путіна. Це війна росіян проти українців». На заходах у Берклі з нею вели «дискусії» такі діячі, як Джанет Наполітано — професор Школи державної політики Голдмана у Берклі та колишній міністр внутрішньої безпеки при Обамі з 2009 по 2013 рік.
Інший захід у Берклі рік тому у березні було присвячено «новій зовнішній політиці» Німеччини. Воно відбулося одразу після того, як уряд Німеччини оголосив про масштабну програму переозброєння на 100 мільярдів євро, потроївши свій оборонний бюджет і використовуючи вторгнення Росії в Україну як довгоочікуваний привід. На захід, далекий від того, щоб запропонувати якийсь серйозний історичний аналіз наслідків найбільшого переозброєння німецького імперіалізму з часів падіння нацистського рейху, було запрошено Чарльза Хубера — колишнього члена німецького парламенту від правого крила ХДС; Судха Девід-Вілп — заступник директора берлінського відділення Німецького фонду Маршалла в Сполучених Штатах, аналітичного центру зовнішньої політики, який глибоко залучений у відродження німецького мілітаризму; а також Олівер Шрамм — генеральний консул Німеччини у Сан-Франциско.
Мічиганський університет (University of Michigan, Ann Arbor) провів серію заходів за участю колишніх і нинішніх політичних діячів НАТО. Перш ніж запросити Олександра Віндмана у лютому цього року, університет 13 жовтня 2022 року організував захід, у якому взяли участь чотири колишні американські посла, щоб у потрібному світлі обговорити «наслідки війни для НАТО».
13 вересня в університетському Центрі Вайзера з вивчення Європи та Євразії відбувся виступ колишнього президента Польщі Леха Валенси, який відіграв вирішальну роль у реставрації капіталізму у Польщі. Минулого літа Валенса публічно закликав НАТО спровокувати зміну режиму в Москві та розпад Росії. Він закликав НАТО або 'примусово змінити політичну систему', або розпочати 'організацію повстання', вказуючи на '60 народів', які нібито пригнічує Росія. За його словами, треба «або змінити політичний устрій Росії, або повернути її до населення менше ніж 50 мільйонів». У Центрі Вайзера Валенса прочитав «видатну лекцію» на тему «Війна Росії проти України та її глобальні наслідки».
Однак, можливо, найважливішим академічним центром з пропаганди НАТО та режиму Зеленського є Гарвардський університет. Найбільш відомий університет із так званої «Ліги плюща» володіє капіталом у 53 мільярди доларів. Там розташовується Центр російських досліджень Девіса, який грав провідну роль розробці американського аналізу та ідеології щодо Радянського Союзу з перших днів «холодної війни».
Гарвард також є домом для Українського дослідницького інституту (HURI), який підтримує тісні зв'язки із правою українською діаспорою у США та Канаді та отримує від неї фінансування. Це, безумовно, найбільша дослідницька установа з України в США, якщо не в усьому світі, де працюють 184 стипендіати, 31 асоційовані співробітники та де проводяться дослідження з 27 напрямків.
За минулий рік Центр Девіса та HURI провели запаморочливу кількість заходів, присвячених війні. В одному з них взяв участь президент України Володимир Зеленський, а модератором виступив колишній міністр оборони США та директор Центру Белфера Еш Картер. На інших заходах були присутні Олександр Віндман та Клаус Велле, нинішній генеральний секретар Європейського парламенту, який протягом кількох десятиліть відігравав важливу роль у розробці зовнішньої політики Німеччини.
До річниці війни в Україні HURI та Центр Девіса спільно організували конференцію під назвою «Відновлення України, відновлення миру [світового порядку]», де повністю домінували аналітичні центри та політичні діячі, які представляли НАТО, МВФ та український уряд. Серед виступаючих були колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін і Джон Хербст, який обіймав посаду посла США в Україні під час підтриманої США «помаранчевої революції» 2004 року. Клімкін зараз працює в шалено антиросійському та афілійованому з НАТО мозковому центрі «Атлантична рада».
Відкриваючи дискусію, Йоахім фон Путткамер, історик з Університету Фрідріха Шіллера в Єні (Німеччина), відкрито зізнався: «Усі наші думки обертаються навколо сценаріїв, які мають на увазі зміну режиму в Росії». Уважний погляд на учасників дискусії з Путткамером дає уявлення про те, що тягне за собою така зміна режиму в Росії. Одним із дискусантів поряд із Путткамером була Катерина Шинкарук, викладач Школи державного управління та державної служби імені Буша, яка раніше працювала у Державному департаменті з питань політики в Україні. Під час обговорення вона затято наполягала на тому, що не може бути жодного врегулювання шляхом переговорів із Путіним.
У своїх виступах у соціальних мережах Шинкарук відкрито підтримує очевидні плани української держави щодо використання війни для майбутнього розчленування Російської Федерації у її існуючій формі. В одному з постів у Facebook вона відфотошопила колаж, на якому голова збройних сил України Валерій Залужний, відомий шанувальник українського нацистського посібника Степана Бандери, зображений під картою такої розчленованої Росії. Цю карту журналісти побачили у грудні минулого року у кабінеті начальника Головного управління розвідки України Кирила Буданова. На карті територія Російської Федерації розчленована між Україною, яка збільшилася до Кавказу, і територіями Німеччини, Франції, Китаю і Японії, що збільшилися. Лише невелика частина території Російської Федерації залишилася «Росією», зате утворена ціла нова Центральноазіатська республіка, що охоплює значну частину Уралу. Коли журналісти запитали Буданова, чи показує ця карта його мети у війні, він цинічно відповів: «Всі бачать те, що хочуть бачити. Можливо, це просто широкий маркер. А може й ні'.
Центр Девіса в Гарварді, поряд з Берклі, Мічиганським університетом, Техаським університетом в Остіні та рядом інших провідних вишів США, також є спонсором серії заходів під назвою «Деколонізація у фокусі», на яких учасники дискусії обговорюють «Деколонізацію російських та євразійських досліджень». Реальну політичну мету цих виступів, закамуфльовану постмодерністським жаргоном, було розкрито під час одного з останніх заходів, проведеного 3 березня під назвою «Вплив за межами академічних кіл». На віртуальній конференції в Zoom виступила Еріка Марат, яка зловтішно повідомила про зростаючі антиросійські націоналістичні («деколонізуючі») настрої в певних верствах населення Казахстану. Іншим оратором була Фатіма Тліс, яка сердито засудила «російську» та «Радянську імперію», які нібито проводили політику геноциду щодо черкесів на Кавказі.
Обидві вони, як Марат, так і Тліс, мають зв'язки з американськими військовими та ЦРУ. Марат працює в Національному університеті оборони у столичному Вашингтоні — академічному закладі, який фінансує міністерство оборони США. Тліс працювала журналістом виключно у виданнях, які повністю або частково фінансуються урядом США, таких як «Голос Америки» та «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода». У червні минулого року вони також взяли участь у вебінарі, організованому для американського Конгресу під назвою «Деколонізація Росії». Вебінар хибно зображував Росію як колоніальну імперію, розпад якої, за допомогою підтримки Вашингтоном націоналістичних та сепаратистських тенденцій, зображувався прогресивною подією. Модератор цього заходу запитав: «Деколонізація — це руйнація Росії? Якщо так, то чи пов'язано це з будь-якими ризиками? На це пряме запитання жоден із учасників дискусії не дав чіткої відповіді, бо єдино чесною відповіддю було б, зрозуміло, так.
Шахрайська пропаганда цього фальшивого «антиімперіалізму» і «антиколоніалізму» слідує найзловіснішим традиціям. Починаючи з перших років холодної війни, американський імперіалізм і особливо ЦРУ фінансували і просували націоналістичні та сепаратистські сили в колишньому Радянському Союзі, щоб полегшити спочатку розпад СРСР, а потім встановлення прямого імперіалістичного контролю над усім регіоном після скасування сталіністами Радянського Союзу в 1991 році.
Після Другої світової війни незадовго до того засноване ЦРУ перейняло у нацистів значну частину їхніх зарубіжних розвідувальних мереж та їхніх фашистських союзників, особливо Східної Європи. Сюди входили неонацистські колабораціоністи з Організації українських націоналістів, багато з яких після Сталінграда перейшли від нацистської Німеччини до США та Великобританії, а також націоналісти та фашисти інших національностей, включаючи різні мусульманські народи, такі як татари та інші національні меншини, що мешкали у Радянському Союзі.
Розвиваючи ці вкрай праві антикомуністичні зв'язки колишніх нацистських колабораціоністів, правлячий клас США також ґрунтувався на концепції так званого альянсу «Міжмор'я», розробленої в міжвоєнний період польським диктатором Юзефом Пілсудським. «Міжмор'я» (Intermarium) означає «між трьома морями» (маючи на увазі Чорне, Адріатичне та Балтійське моря). Ця концепція являла собою альянс націоналістів і вкрай правих, що тягнеться від Польщі, Білорусі та Прибалтики до Кавказу, України та Румунії. Головною метою цього альянсу була дестабілізація і, зрештою, повалення радянського уряду шляхом розпалювання націоналістичних та етнічних тертя. Протягом останнього десятиліття США та НАТО все більш відкрито переймали цю стратегію. Білий дім схвалив її при Трампі у 2017 році. Стратегія адміністрації Байдена в Східній Європі в умовах війни також йде стопами цієї традиції.
Просування і підтримка антипутинської опозиції, що підтримується США
Пряме залучення вузів у війну та операції зі зміни режиму американського імперіалізму поширюється і на Росію. Це стає зрозумілим при розгляді подій у Колумбійському i Нью-Йоркськомууніверситетах у Нью-Йорку. Це два найвпливовіші і найкраще фінансовані центри з вивчення Росії та колишнього Радянського Союзу. Інститут Гаррімана Колумбійського університету має зв'язки із ЦРУ ще з часів холодної війни. Не менш відомий і Центр перспективних досліджень імені Йордану при Нью-Йоркському університеті, названий на честь американсько-російського олігарха Бориса Йордану, який пожертвував кошти на його створення.
В обох цих університетах на заходах, присвячених війні, майже повністю домінують постаті, пов'язані з пронатівською опозицією в Росії, а також відомі антиросійські «яструби» з Демократичної партії та пов'язаних із нею ЗМІ. З осені 2022 року Євгенія Альбац, російська журналістка, яка була пов'язана з ліберальною російською Новою газетою, видавала журнал The New Times і має давні зв'язки з опозицією, що підтримується США, проводить серію заходів у Центрі імені Йордану Нью-Йоркського університету. Серед запрошених нею були:
- Ендрю Крамер, впливовий журналіст New York Times, який довгий час очолював бюро газети в Москві. Крамер зіграв провідну роль у висвітленні газетою першого процесу з імпічменту Дональда Трампа, сфокусованого на твердженнях демократів про те, що Трамп ставить під загрозу підготовку до війни проти Росії. Минулого літа його було призначено керувати київським бюро цієї газети. Іншими словами, Крамер вже довгий час стоїть у центрі антиросійської військової пропагандистської машини США.
- Маша Гессен із журналу New Yorker [це щотижневе видання націлене на аудиторію благополучних екс-лібералів, які у своїй молодості протестували проти В'єтнамської війни]. Вона також тісно пов'язана з проамериканською опозицією і раніше була директором російської служби «Радіо Свобода».
- Енн Епплбаум, запекла антиросійська та права журналістка, чия книга Червоний голод (Red Famine) повторює брехню української ультраправої діаспори про передбачуваний геноцид під час голоду 1931–1933 років у СРСР. Згідно з цією історичною фальсифікацією, голод був направлений безпосередньо проти українців. Її чоловік — колишній міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, який зіграв центральну роль у підготовці Польщі до війни з Росією та схвалив підрив німецько-російського трубопроводу «Північний потік» минулого року, фактично визнавши, що акт саботажу був справою рук НАТО. Викриття, що з'явилися з того часу, вказують на те, що вибухи здійснили або ВМС США, або українські агенти, що підтримуються США.
У жовтні минулого року на спільному заході Нью-Йоркського та Колумбійського університетів премію Громадянської мужності за 2022 рік було присуджено Олексію Навальному, котрий перебуває у в'язниці лідеру пронатівської антипутінської опозиції. У церемонії також взяли участь Леонід Волков, керівник штабу Навального, та Марія Певчих, один із найближчих співробітників Навального, яка лише за кілька тижнів після цього зустрілася з колишнім держсекретарем США Гілларі Клінтон. Нагороду було присуджено Навальному за його «стійкий опір злу з великим особистим ризиком». Премією за Цивільну мужність, до управлінської ради якої входить колишній посол США, раніше присуджувалася багатьом іншим діячам, яких вихваляють як «демократів» та борців «опіру», бо вони поставили себе безпосередньо на службу імперіалізму.
Як і практично у всіх дискусіях про війну та Росію в кампусах США, просування такої фігури, як Навальний, має дві мети: по-перше, щоб ввести в оману студентів, а, по-друге, щоб замаскувати дії імперіалізму.
Прославлений у західних ЗМІ як «демократичний» опонент Путін, Навальний, як і антипутинська опозиція, що підтримується США в цілому, не має нічого спільного з «демократією». Навальний говорить від імені тієї ж самої російської олігархії, яку представляє Путін. Навальний не є популярною у Росії фігурою і нездатний нею бути. Проте його систематично розхвалюють імперіалістичні держави у межах підготовки до операції зміни режиму у Росії. У Навального добре налагоджені зв'язки з різними верствами російської еліти, а також з російським неофашистським середовищем. Він кілька разів брав участь у «Російському марші» — щорічному заході, який організовує і відвідує неофашист, ультранаціоналіст і монархіст. Він закликав до масової депортації іммігрантів-мусульман і публікував провокаційні відеоролики, радячи людям стати справжніми «російськими націоналістами». Більше того, він та його співробітники підтримують зв'язки з сепаратистськими тенденціями в Росії.
Просування таких сил у Росії є прямим продовженням політики та стратегії, що проводяться імперіалістичними державами в Україні, де США організували повалення двох обраних урядів у 2004 та 2014 роках. Ці «революції» спиралися на верстви олігархії, державного апарату та верхівки середнього класу. Імперіалістичні держави прагнули мобілізувати ультранаціоналістичні і вкрай праві сили, щоб розпалити етнічну, релігійну і будь-яку іншу ворожнечу в регіоні, розвалити весь колишній Радянський Союз і поставити його величезні матеріальні ресурси під прямий контроль імперіалізму.
У цих операціях важливу роль відіграють багато емігрантів, які залишили Росію через війну, включаючи незадоволених і проімперіалістично налаштованих інтелігентів та журналістів, таких як Євгенія Альбац. Після вторгнення на Україну та особливо після наказу Путіна про часткову мобілізацію у вересні 2022 року сотні тисяч переважно багатих росіян та представників верхнього середнього класу втекли з країни. ЦРУ зараз відкрито вербує серед них кадри для просування американської операції щодо зміни режиму у Москві. Згідно з звітом, опублікованим у листопаді минулого року в газеті Wall Street Journal, Девід Марлоу, заступник директора ЦРУ з оперативних заходів, сказав одному академічному працівнику Центру Хейдена при Університеті імені Джорджа Мейсона: «Ми шукаємо по всьому світу росіян, яким ця [війна] так а огидна, як і нам. Ми відкриті для бізнесу».
Інтеграція привілейованих верств академічних кіл у військову машину США
Факт того, що кліка паліїв війни та військових плановиків, діячів ЦРУ та маріонеток різних верств російської та української олігархії розгулює по кампусах США без будь-якої значної протидії з боку академічного середовища, вимагає політичного і навіть історичного пояснення.
Багато з вищеназваних вузів, включаючи Каліфорнійський університет у Берклі, Мічиганський університет та Нью-Йоркський університет, традиційно асоціювалися з леволіберальною політикою та антивоєнним рухом у період війни у В'єтнамі. 20 років тому під час масових протестів проти війни в Іраку багато вчених приєдналися до протестів проти війни та проводили публічні заходи або публікували статті, що досліджують геополітичні інтереси США та історичне підґрунтя війни. Але сьогодні змови військові, чиновники ЦРУ та їхні союзники розглядають ці установи як суміжні майданчики і опори для своїх операцій з вербування кадрів і просування військової пропаганди — і навіть не намагаються це приховати.
Війна виявляє і прискорює фундаментальніші соціально-політичні процеси, які вже тривалий час розвиваються в суспільстві. Початок війни НАТО проти Росії в Україні політично форсував повну інтеграцію шару привілейованих вчених із верхнього середнього класу у військову машину та пропаганду НАТО.
Раніше серйозні історики України і фашизму, багато з них, мабуть, втратили будь-яку здатність до критичного та історичного мислення. Вони відокремлюють нинішню війну від усієї попередньої історії російської революції, розпаду Радянського Союзу і тридцяти років американської імперіалістичної агресії. Це створило інтелектуальний клімат, що небезпечно деградував, у якому історична брехня про злочини імперіалізму та українського фашизму, подібна до тієї, яку пропагує Тімоті Снайдер з Єльського університету, практично не зустрічає протидії чи спростування з боку інших істориків.
Цей процес, звісно, розпочався не 2022 року. Розпад Радянського Союзу в 1991 році, який ніхто в академічних колах не передбачав, але який це середовище потім сприйняло як переконливий доказ того, що «соціалізм помер», і що настав «кінець історії», прискорив різке зрушення вправо у верствах середнього класу, раніше асоційованих із лівими чи з «майже лівою» ліберальною політикою. Тридцять років воєн американського імперіалізму, починаючи з 1991 року, стали також тридцятирічною війною з марксизмом та будь-якою формою критичної соціальної думки в університетах. У той час як самі концепції прогресу, науки та історичної правди зазнали безжальних ідеологічних та політичних нападів, вузи зазнали перетворення на центри просування постмодернізму, расової політики та політики ідентичності.
В основі цього клімату політичної та ідеологічної реакції лежать фундаментальні зрушення у класових відносинах. У той час як робітничий клас, включаючи широкі верстви науковців, піддавався безжальним нападкам на свій рівень життя, невеликий, але значний прошарок суспільства, включаючи багатьох професорів, користувався привілеями чималих зарплат і фондових портфоліо. Соціальні інтереси цього верства повністю пов'язані зі збереженням капіталістичної системи та нагнітання імперіалістичної війни.
На поверхню випливли привілейовані елементи верхнього середнього класу в академічних колах, і це супроводжується зростаючою інтеграцією університетів у державну та військову машину США. Усі вузи, згадані вище, мають тісні зв'язки з Демократичною партією, Пентагоном, ЦРУ та військовими.
Берклі та Мічиганський університет є частиною Інноваційної мережі національної безпеки (National Security Innovation Network), якою керує міністерство оборони. Ця відносно нова програма дозволяє вченим безпосередньо контактувати із структурами військового командування США, а також компаніями військово-промислового комплексу. Її відкрита мета – створити «мережі новаторів, які генерують нові розв'язання проблем національної безпеки».
Нью-Йоркський університет має великі зв'язки з «демократами з ЦРУ» і бере активну участь у фінансованих урядом проектах масового стеження. Колумбійський університет та Гарвард, зі свого боку, тривалий час відігравали провідну роль у підготовці кадрів для правлячого класу США, а також для його військової та розвідувальної еліт. Всіми цими установами управляють опікунські поради, що складаються з людей, які, будучи надзвичайно багатими, також тісно пов'язані з Уолл-стріт та американським державним апаратом.
Немає жодних сумнівів у тому, що присвячені війні заходи, що проводяться зараз у кампусах, координуються та організуються у тісній співпраці з представниками федерального уряду, ЦРУ та військових.
У прямій опозиції до цих заходів на підтримку імперіалістичної війни Інтернаціонал молоді та студентів за соціальну рівність (ІМССР — IYSSE), молодіжний та студентський рух Міжнародного Комітету Четвертого Інтернаціоналу, організує міжнародну серію антивоєнних мітингів, які пояснять історичні та політичні корені стратегію боротьби із війною.
Серія мітингів ІМССР охоплює п'ять континентів світу. У США зустрічі будуть організовані в центрах академічного середовища та військово-промислового комплексу, включаючи Каліфорнійський університет у Берклі, Нью-Йоркський університет, Гарвард, Державний університет у Сан-Дієго та Мічиганський університет в Енн-Арборі.
На цих мітингах будуть розглянуті всі питання, щодо яких натовські палії війни та їхні наймити в академічних колах хочуть, щоб молоді люди їх ігнорували. Яке історичне коріння цього конфлікту? Які геополітичні та політичні інтереси імперіалістичних держав? І насамперед: як можна зупинити війну?
Ми наполегливо закликаємо всіх студентів, молодь та робітників по всьому світу взяти участь у цих заходах та допомогти в їх організації. Зв'яжіться з ІМССР сьогодні та приєднуйтесь до створення глобального руху молоді та робітників проти цієї війни та за соціалізм.